Небажані роми

Близько сімдесяти мешканців ромського табору на вулиці Березняківський у Києві після збройного нападу невідомих поїхали зі столиці. Як твердять очевидці, невідомі підпалили намети, залякували мешканців табору пострілами з вогнепальної зброї, наказували «щезнути з Києва». Президент Конгресу ромів України Петро Григоріченко й експерт Конгресу національних громад України В'ячеслав Ліхачов, які були свідками подій, припускають, що спалення табору пов'язане з підготовкою до «Євро-2012». Намети ромських родин розташовувались поблизу залізничних колій, де курсують нові потяги «Київ-Харків». Роми мешкали поблизу звалища, де збирали металобрухт.

Колишня мешканка табору Рита розповіла DW, що впізнала в нападниках міліціонерів. Після того, як табір згорів, за її словами, приходив чоловік у цивільному одязі разом з дільничним і фотографував квитки ромів на потяги до Закарпаття, звідки ті колись приїхали. Жінка каже що більшість ромів з того поселення вже повернулись до Берегово, залишились у Києві лиш дві багатодітні родини, які вимушені переховуватись нині, збирають металобрухт, аби зібрати гроші на квитки на потяг. Григоріченко зауважує, що раніше приходив до табору дільничний, який завжди добре до них ставився, бо знав, що ці роми не замішані в криміналі, й попереджав, що до «Євро-2012» мають поїхати, інакше «будуть проблеми».

Міліція заперечує

Речник київської міліції Ігор Михалко у розмові з Deutsche Welle заперечив існування наказів щодо «зачисток» Києва від безпритульних чи ромів. Він каже, що триває службова перевірка за інформацією про участь міліції у підпалі, але попередньо – «правоохоронці не були задіяні». На запитання щодо розслідування підпалу, Михалко відповідає - поки немає заяви про злочин, дзвінка на 102 чи скарги до прокуратури, то й не розслідують.

Ліхачов, що веде моніторинг проявів ксенофобії в Україні, каже – таки підпали ромських поселень вже були і в Києві, і в Одесі, але офіційно злочинців ніколи не було встановлено. На його думку, безпечніше ромам жити на «малій батьківщині», в даному разі – на Закарпатті, де в декотрих з них є будинки, оточуючі ставляться з більшим розумінням. Хоча, як уточнює правозахисник, і там роми потерпають від неправомірних дій міліції, а все ж такої небезпеки життю, як в Києві, немає.

Кожен десятий мешкає у таборі

Згідно з даними ромських організацій, в Україні мешкає від двохсот до чотирьохсот тисяч ромів. Найбільші місця компактного поселення: Закарпатська, Одеська, Полтавська, Черкаська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська та Чернівецька області. Президент "Конгресу ромів України" розповідає, що на Закарпатті немає таких умов, як в Києві мати заробіток, збирати кольорові метали: «можна й з голоду померти». Він каже, є й заможні сім'ї, такі що працюють жестянщиками, якщо говорити про Закарпаття – то близько 10-20 відсотків від тамтешніх ромів мешкають в таборах. За словами Григоріченка, їздять на сезонні роботи зі збору овочів та фруктів, збирають металобрухт: «Саме це роблять закарпатські роми в Києві, є ще два табори щонайменше, навіть зимують там».

Рита каже, що колись переїхали до Києва, бо не було чого їсти на Закарпатті. Колись жінка хотіла зробити паспорт в Закарпатській області, а за це вимагали 800 доларів. Григоріченко підтверджує, що в ромів часто вимагають гроші навіть за бланки, та й бува міліція відбирає паспорти і знищує їх, адже щораз можна вимагати гроші з людини, в якої нема паспорта.

Люди без паспортів

Ромам треба допомагати із отриманням документів, пояснювати їм їхні права, вважають у Міжнародному фонді «Відродження». Як каже Грігоріченко, фонд - чи не єдина інституція, яка допомагає ромам. На його думку, важлива підтримка громад зі створення робочих місць. Наприклад, низка ромів на Закарпатті завдяки підтримці фонду почали лагодити взуття, виготовляти одяг, був проект зі збору і сортування відходів. Зола Кондур з жіночого фонду «Чіріклі» підкреслює, що значна частина ромів є безробітними, не мають освіти й мають багатодітні сім'ї.

В Рити троє дітей. Старшому сину Володі 13 років, він хоче навчатись. Колись їх з Ритою виставили за двері однієї школи у Фастові, сказали що не візьмуть без свідоцтва про народження. Тож Рита його навчала сама, він вміє читати, знає українську і російську, румунську і кілька діалектів ромської мови. Петро Грігоріченко впевнений, що для розв’язання проблем з освітою, житлом, робочими місцями потрібна державна програма інтеграції ромів. Але донині в Україні таку програму ніхто не розробляв.