Інтерв'ю з публіцистом

У соціальних мережах в Україні розпочалась різка кампанія критики політики канцлерки ФРН Анґели Меркель, а саме її прагнення проведення консультацій Києва з лідерами так званих народних республік "ДНР" та "ЛНР" щодо припинення вогню на Донбасі. Публіцист Віталій Портніков у своєму блозі засудив цю кампанію та закликав її учасників до тверезої оцінки ситуації. В інтерв'ю DW Портніков пояснив, чому він виступив всупереч суспільній думці, та поділився своїм прогнозом розвитку ситуації в Україні найближчим часом.

DW: Чому частина української громадськості обурюється закликом канцлерки ФРН Анґели Меркель до всіх сторін конфлікту на Донбасі взяти участь у роботі контактної групи, яка шукала би можливості припинення вогню? На Ваш погляд, які підстави для такого обурення?

Віталій Портніков: Якщо порівняти заяви міністра закордонних справ України від 10 липня та заяву канцлерки Німеччини, можна легко побачити, що вони ідентичні. Більше того, у своїх перемовинах з президентом Росії Володимиром Путіним канцлерка ФРН досягла результату, якого не спромоглися досягти українські переговорники: Путін погодився на проведення консультацій щодо припинення вогню. Як українські громадяни ми можемо не погоджуватись із позицією керівництва України. Однак ніхто не влаштовує флешмобів проти міністра закордонних справ і президента України. Тому я переконаний, що акція проти Анґели Меркель організована російською пропагандою. Підписи "Danke Frau Ribbentrop!" ("Дякуємо, пані Ріббентроп!" - Ред.) збираються під фотографією 2012 року, яка видається за світлину цього року. Я не думаю, що хтось би до такого додумався в Україні.

- Ви вважаєте, що це організовано з метою дискредитації канцлерки Німеччини?

- Я вважаю, що мета російської пропаганди - посварити Україну з Німеччиною як дуже впливовою країною в ЄС. У Німеччині є чимало видань, які безпосередньо або опосередковано пов'язані з російською пропагандистською машиною. Завдяки цьому флешмобу такі видання отримають непоганий ілюстративний матеріал, щоб репрезентувати українців як одну зі сторін конфлікту в їхній власній країні. А це як раз і є метою російської пропаганди! Путіну потрібно довести, що йдеться не про агресію Росії, а про неадекватну поведінку двох сторін, які готові знищувати одна одну і не мають бажання вирішувати суперечку в цивілізований спосіб.

На мій погляд, ця історія не остання, ми ще побачимо багато більш гострих та серйозних пропагандистських кампаній. Їхня мета - замінити в суспільній свідомості ЄС образ українського Майдану образом української громадянської війни, у якій усі її учасники поводяться як варвари і не заслуговують на підтримку з боку цивілізованого світу. Якщо це вдасться, то конфлікт на Донбасі буде переведений в заморожений стан, що означатиме перемогу Путіна у цій боротьбі і новий етап розвитку української державності. В такому разі Україна вирішуватиме не проблеми економічного розвитку, а проблеми зменшення небезпеки від фактично окупованих Москвою територій.

- Як у цій ситуації поводиться українське керівництво?

- Воно проводить перемовини із західними партнерами в конструктивному річищі. У президента є мирний план, і він втілюється тоді, коли є можливість участі в ньому протилежної сторони. І Київ, і Берлін говорять саме про двостороннє припинення вогню, з чим категорично не погоджуються диверсійні загони, що контролюють частину територій Донецької та Луганської областей. Бо припинення вогню та блокування постачань бойовиків і озброєння через російський кордон означатимуть зникнення самої інфраструктури для існування "ДНР" та "ЛНР". Адже на цих територіях, коли працюють підприємства і людям виплачують гроші, тут їх бути не може. Це виключно території війни, які не можуть існувати у стані миру. Саме тому Україні слід сполучати жорсткі дії з ліквідації терористичної небезпеки із демонстрацією міжнародній громадськості своєї миролюбності. Бо для нас, окрім відновлення суверенітету на захоплених терористами місцевостях, головною метою є безпека наших громадян.

- Однак чи є сенс проводити переговори з такими людьми? Чи здатні вони взагалі бути представниками всіх бойовиків на Донбасі?

- Особисто я не вважаю їх суб'єктами переговорного процесу. Конфлікт на українському сході фактично розв'язала Росія. Однак йдеться про консультації з терористами щодо припинення вогню, а не про мирні переговори. І так завжди буває з представниками терористичних організацій. Наприклад, в цей час, коли ми з вами говоримо, Ізраїль за посередництва Єгипту проводить консультації про припинення вогню з ХАМАСом. І ці консультації рано чи пізно завершаться певним позитивним результатом. Оскільки навіть з боку терористів не може бути війни на самознищення.

- Чи готова зараз Москва припинити постачання зброї та бойовиків через російсько-український кордон і зробити кроки назустріч відновленню миру?

- Ні. У Москви є конкретна мета - підтримання постійної напруженості, джерела нестабільності на території України. Ця стратегія не зміниться ані за місяць, ані за два. Навіть якщо територіальна цілісність України буде відновлена, це не убезпечить нас від нових провокацій на кордоні з Росією. Ця політика Москви триватиме до останнього дня політичної стабільності в Росії, до того моменту, коли всередині самої Росії почнуться процеси, що призведуть до розпаду державності цієї країни, чи до її переформатування, чи до лібералізації її режиму… До цього українці житимуть в стані перманентних воєнних дій.

Ми увійшли, так би мовити, в ізраїльську стадію розвитку, тож це може тривати роками. Громадяни України мають усвідомити, що вони живуть в країні, яка воює і захищає свою державність. Що у такій війні можуть бути постійні жертви, економічні втрати, кризові явища, і що із цим слід жити як з елементом державності. Альтернативою відповідальній поведінці громадян у країні, що воює, є втрата державності. Я думаю, що після Майдану громадяни України перетнули червону лінію, до якої втрата державності вважалася можливою. Тому настає нова доба, а з нею - нова ситуація. Вона може стати більш-менш мирною, як це сталося на кордоні Молдови з Придністров'ям, або загостритись, як це спостерігається на кордоні Азербайджану з Нагірним Карабахом. У будь-якому випадку це буде життя у стані війни, яке є черговим етапом розвитку української державності.