Процес над керівництвом фірми "Маннесманн" або як німецька економічна еліта постала перед судом
22 січня 2004 р.Реклама
21 січня представники німецької економічної еліти постали перед судом. Йдеться про керівника найбільшого в Німеччині "Дойче банк", колишнього шефа найбільшого колись підприємства мобільного зв"язку Німеччини "Маннесманн", а також колишнього лідера найбільшої в світі профспілки. Вони повинні відповідати перед земельним судом у Дюссельдорфі за те, що після того, як британський телекомунікаційний концерн "Водафон" купив "Маннесманн", керівництву "Маннесманна" було виплачено мільйонні суми компенсацій.
"Нічого не робіть крім того, що ви завжди робили. Зберігайте ваші акції". Так радив своїм акціонерам директор "Маннесманна" Клаус Ессер восени 1999 року. У величезних зверненнях на цілу газетну сторінку він закликав акціонерів не допустити того, щоб "Водафон" проковтнув "Маннесманн", і не продавати акції.
Ессер правив враження занепокоєного шефа, який за будь-якої ціни прагне уникнути поглинання його фірми британцями. Адже як телекомунікаційна фірма "Маннесманн" існував на той час лише кілька років, перейшовши у галузь високих технологій від виробництва труб. У Німеччині телекомунікаційному підприємству "Маннесманн" з його мережею D2 належало 40 % ринку мобільного зв"язку.
Водночас керівник британської фірми "Водафон" у таких самих величезних газетних рекламах запевняв акціонерів і співробітників "Маннесманна", що з ним їм буде навіть краще, ніж досі:
"Я хочу запевнити все керівництво "Маннесманна" та його співробітників, що після злиття двох фірм їхнє положення покращиться".
Однак досягти своєї мети й купити "Маннесман" англійцям удалося лише тоді, коли вони підвищили ціну зі 100 до 180 мільярдів євро. Отримавши таку пропозицію, керівництво німецької фірми здалося. А що стосується акціонерів, то вони вже давно перейшли на бік "Водафону".
В результаті 4 лютого 2000 року керівник "Маннесманна" Клаус Ессер офіційно заявив громадськості про найбільше в історії злиття двох фірм:
"Я радію з того, що досягли угоди з фірмою "Водафон Ейртач" про те, що в Дюссельдорфі відкриється один з двох європейських центрів фірми "Водафон Ейртач"".
Єдине, чого тоді ніхто не знав, це те, що керівництво "Маннесманна" домовилося про фантастичне відшкодування втрати незалежності німецької компанії. В англійському бізнесі це називається "золотим парашутом". Було заплачено 56 мільйонів євро. Сам же Ессер отримав з цієї суми 30 мільйонів.
Однак ці суми компенсацій дуже швидко потрапили в поле зору державної прокуратури Німеччини, яка вважає, що такі великі суми компенсацій завдали шкоди акціонерам компанії. Тобто гроші фірми використано за нецільовим призначенням. Перший процес адвокатам вдалося припинити, однак за вимогою генеральної прокуратури було відкрито другий процес.
17 лютого 2003 року Дюссельдорфська прокуратура нарешті подала позов до суду. Говорить її речник Йоганнес Мокен:
"Ми подали сьогодні до економічної палати земельного суду Дюссельдорфа позов на шістьох осіб".
Окрім самого Клауса Ессера обвинувачуються також члени спеціальної комісії, яка схвалила виплату таких великих компенсацій. До цієї комісії входили видатні представники німецьких ділових кіл, серед них керівник "Дойче банк" Йозеф Аккерманн, а також Клаус Цвікель, голова найбільшої в світі профспілки працівників металургійної промисловості "ІГ Металь".
У той час, як швейцарець Аккерманн не визнає за собою жодної провини, Клаус Цвікель виявляє ознаки розкаяння. Він, правда, брав участь у терміновому засіданні комісії лише по телефону і не схвалював його, але й не блокував. Це була помилка, яку він визнав:
"Тоді я оцінив ситуацію таким чином, що моїм висловлюванням: "Я беру це до уваги, або ж утримуюся від голосування" - я в достатній мірі не погодився на цю справу. Як виявилося пізніше, було б краще, якби я сказав "геть з цією справою". Було б краще сказати "ні"".
Що це було, зловживання довірою акціонерів чи винагорода керівництву "Маннесманна" за те, що вони так підняли ціну своєї фірми, буде вирішено не раніше кінця червня. До того часу заплановано 40 днів судових засідань.
Йоганнес Бек, Марія Копиленко
"Нічого не робіть крім того, що ви завжди робили. Зберігайте ваші акції". Так радив своїм акціонерам директор "Маннесманна" Клаус Ессер восени 1999 року. У величезних зверненнях на цілу газетну сторінку він закликав акціонерів не допустити того, щоб "Водафон" проковтнув "Маннесманн", і не продавати акції.
Ессер правив враження занепокоєного шефа, який за будь-якої ціни прагне уникнути поглинання його фірми британцями. Адже як телекомунікаційна фірма "Маннесманн" існував на той час лише кілька років, перейшовши у галузь високих технологій від виробництва труб. У Німеччині телекомунікаційному підприємству "Маннесманн" з його мережею D2 належало 40 % ринку мобільного зв"язку.
Водночас керівник британської фірми "Водафон" у таких самих величезних газетних рекламах запевняв акціонерів і співробітників "Маннесманна", що з ним їм буде навіть краще, ніж досі:
"Я хочу запевнити все керівництво "Маннесманна" та його співробітників, що після злиття двох фірм їхнє положення покращиться".
Однак досягти своєї мети й купити "Маннесман" англійцям удалося лише тоді, коли вони підвищили ціну зі 100 до 180 мільярдів євро. Отримавши таку пропозицію, керівництво німецької фірми здалося. А що стосується акціонерів, то вони вже давно перейшли на бік "Водафону".
В результаті 4 лютого 2000 року керівник "Маннесманна" Клаус Ессер офіційно заявив громадськості про найбільше в історії злиття двох фірм:
"Я радію з того, що досягли угоди з фірмою "Водафон Ейртач" про те, що в Дюссельдорфі відкриється один з двох європейських центрів фірми "Водафон Ейртач"".
Єдине, чого тоді ніхто не знав, це те, що керівництво "Маннесманна" домовилося про фантастичне відшкодування втрати незалежності німецької компанії. В англійському бізнесі це називається "золотим парашутом". Було заплачено 56 мільйонів євро. Сам же Ессер отримав з цієї суми 30 мільйонів.
Однак ці суми компенсацій дуже швидко потрапили в поле зору державної прокуратури Німеччини, яка вважає, що такі великі суми компенсацій завдали шкоди акціонерам компанії. Тобто гроші фірми використано за нецільовим призначенням. Перший процес адвокатам вдалося припинити, однак за вимогою генеральної прокуратури було відкрито другий процес.
17 лютого 2003 року Дюссельдорфська прокуратура нарешті подала позов до суду. Говорить її речник Йоганнес Мокен:
"Ми подали сьогодні до економічної палати земельного суду Дюссельдорфа позов на шістьох осіб".
Окрім самого Клауса Ессера обвинувачуються також члени спеціальної комісії, яка схвалила виплату таких великих компенсацій. До цієї комісії входили видатні представники німецьких ділових кіл, серед них керівник "Дойче банк" Йозеф Аккерманн, а також Клаус Цвікель, голова найбільшої в світі профспілки працівників металургійної промисловості "ІГ Металь".
У той час, як швейцарець Аккерманн не визнає за собою жодної провини, Клаус Цвікель виявляє ознаки розкаяння. Він, правда, брав участь у терміновому засіданні комісії лише по телефону і не схвалював його, але й не блокував. Це була помилка, яку він визнав:
"Тоді я оцінив ситуацію таким чином, що моїм висловлюванням: "Я беру це до уваги, або ж утримуюся від голосування" - я в достатній мірі не погодився на цю справу. Як виявилося пізніше, було б краще, якби я сказав "геть з цією справою". Було б краще сказати "ні"".
Що це було, зловживання довірою акціонерів чи винагорода керівництву "Маннесманна" за те, що вони так підняли ціну своєї фірми, буде вирішено не раніше кінця червня. До того часу заплановано 40 днів судових засідань.
Йоганнес Бек, Марія Копиленко
Реклама