Природне лихо в південній Азії: рибальські хатини розвалювалися немов карткові будиночки

"Я почув дуже потужний звук. Він був гучнішим, ніж той, що ми почули спочатку. Ми намагалися втекти якомога далі від узбережжя. Величезний дерев”яний човен - 5 метрів завдовжки - лежав повністю розтрощений. З хатин, що стояли на узбережжі, залишилася лише половина”, - розповідає німецький турист, якому довелося пережити наслідки 9-ти бального землетрусу, що стався поблизу узбережжя Індонезії, та викликаного ним цунамі.

Клаудія Мюллер, яка мешкає на острові Лак Абі, твердить, що і їй вдалося врятувалася лише дивом:

"Там далі на південь, від цього місця де я зараз стою, було рибацьке поселення. Тут було багато будинків, тут мешкало багато родин. Тепер нічого немає. Все зникло.”

Найбільше постраждали бідні рибальські селища на узбережжі південної Індії та Шри-Ланки. Лише на Шри-Ланці жертвами цунамі стали 11 тисяч людей, в Індії кількість загиблих зросла майже до 7 тисяч, в Індонезії загинуло щонайменше 4 тисяч 700, в Таїланді - 800 осіб, більше 50 в Малазії та 46 на Мальдивах. З Мьянми, Сейшелів та регіонів у східній Африці, де теж є постраждалі, поки що точних даних не надходило. Немає відомостей і щодо кількості туристів, котрі перебували у південній Азії -найулюбленіших курортах західних та й східних європейців.

У понеділок, зокрема, до Німеччини почали повертатися ті, кому через природні катаклізми довелося перервати відпустку. Втім, доля більшості відпочиваючих залишається невідомою. У німецькому міністерстві закордонних справ створено спеціальний штаб, котрий намагається з”ясувати, де перебувають німецкі туристи. Там же відкрито гарячу телефонну лінію. Родичі тих, хто нині знаходиться у південній Азії можуть зателефонувати до МЗС та отримати необхідну інформацію. Міністр закордонних справ Йошка Фішер вважає, що це нині є головним завданням його відомства:

"Це наше головне завдання - надати допомогу постраждалим співгромадянам. МЗС та посольства в регіонах організували кризові штаби, і ми підтримуємо постійний контакт з відповідними відомставми на місцях. Ми координуємо нашу роботу з європейськими партнерами та туристичними фірмами.”

До постраждалих регіонів Німеччина направила допомогу, втім, як і багато інших країн. Ще в понеділок зранку до Шри Ланки вирушив передовий загін технічної допомоги за завданням міністра внутрішніх справ Німеччини Отто Шилі. А гуманітарні організації направили в зону стихійного лиха рис та теплі ковдри. Про це повідомив Ганс Йоахим Пройс – генеральний секретар німецької організації Welthungerhilfe:

"Ми вже давно працюємо на Шри Ланці та в південній Індії. Тому ми змогли одразу після того, як сталася катастрофа, після того, як стало відомо про перші жертви, надати безпосередню допомогу. Наприклад, їжу, питну воду, ковдри, намети.”

Поки що це все, що можуть зробити для постраждалих гуманітарні організації. Про це говорить координатор міжнародного червоного хреста в південній Азії Мостафа Могагедег:

"Ми допомагаємо, тим кого вдалося евакуювати, надаємо прихисток, надємо їжу. Саме цим ми будемо опікуватися й найближчими днями. Але ми зараз не можемо собі уявити реальні масштаби катастрофи. Кількість жертв, кількість тих, хто зник. Ми маємо їх ідентифікувати. Тому тепер краще почекати, доки ми отримаємо більш-менш реалістичну картину

втрат.”

Спеціалісти твердять, що катастрофа не набула б такого масштабу, якби її вчасно попередили. Так вважає, зокрема, Клаус Ґюнтер Гінцен – керівник центру сейсмологічних спостережень в місті Кельн:

”Проблема в тому, що там, в Індійському океані не існує доброї системи раннього попередження, такої, як наприклад в Тихому океані. Щодо Тихого океану, там є така система, і там люди точно знають, що є математичні моделі, які дозволяють вирахувати, скільки часу потрібно хвилям, коли землетрус стався у певному місці, щоб дістатися, наприклад, Гаваїв, Японії, або ще якогось місця. Але такої системи, такої добре функціонуючої системи, в Індійському океані немає. Тому дуже важко попереджати людей.”

Цунамі пересувається зі швидкістю надзвукового літака. Але в людей був час сховатися, якби їх вчасно повідомили - твердить Клаус-Ґюнтер Гінцен. А для цього міжнародну спільноту потрібно було залучати до регіону значно раніше, щоб запровадити сучасну систему попередження. Тоді тисячі життів можна було б врятувати.

Тетяна Карпенко