Вудсток: божевільному святу музики, миру і свободи виповнюється 40 років

Серед тих, хто сорок років тому приїхав до Вудстока, був і Дітер Фровайн-Ляссо з Кельна. Йому тоді було 24. Він щойно повернувся з армії. Від американських солдатів дізнався про музичний фестиваль у США поблизу Нью-Йорка.

«Я подумки сказав собі: ти мусиш звільнитися від цієї уніформи, жорсткої субординації, системи наказів і слухняного виконання команд. І це тобі найкраще вдасться тоді, коли ти розчинишся у натовпі людей з усього світу», - згадує Дітер.

Американська пригода

Без довгих роздумів палкий шанувальник музики купує квиток на літак до Нью-Йорка. Він витрачає на це гроші зі своїх армійських виплат. Хлопець нікому не розповів про свої плани, оскільки будь-що хотів поїхати на фестиваль один.

Прибувши до Нью-Йорка, він зупинився в недорогому молодіжному готелі. Там він познайомився з юнаками і дівчатами із заходу США, які теж приїхали на фестиваль. «Вони просто взяли мене з собою, для них це було екзотично, що я прибув з Німеччини сам». Проблема полягала лише в тому, що ніхто не знав дорогу. І коли компанія нарешті прибула до Вудстока, там на них чекав сюрприз. Виявилося, місцеві жителі не хотіли надавати місце для проведення такого заходу на своїй території, тому все довелося перенести до Бетеля, розташованого за три кілометри звідти.

Розчинитися у строкатому натовпі

Дітер не дуже добре розмовляв англійською. Його одяг теж дуже вирізнявся від стилю хіпі. Юнак з Німеччини був вдягнений «нормально». Однак він легко адаптувався до строкатого натовпу. «Я бродив там. Люди дивилися на мене, віталися «хелло» або «хай». Я лише дивився, всотував все у себе, цю дивовижну атмосферу». Наркотики та ідеологія вільного кохання справили на нього не дуже велике враження. «Звичайно, там лежали парочки голих, але це мене мало цікавило. Я хотів тільки слухати музику і змішатися з цими людьми, щоб роздивитися, як вони живуть, що там відбувається. Звісно, димова завіса від марихуани і тому подібного діяли на мене, але це мені не заважало».

Він бачив і чув спів живих легенд. «Невдовзі після фестивалю, коли від передозування наркотиків померла Дженіс Джоплін, я міг, принаймні, сказати, щонайменше я один раз був поруч з нею. Це було для мене дуже важливим».

Три божевільних дні

Три дні пролетіли швидко. Повернувшись до Німеччини Дітер побачив, що тут Вудсток викликав величезний резонанс. Ця музика лунала з кожного бару і клубу. Він не часто розповідає, що був там, адже цьому мало хто вірить. Однак три божевільних дні, сповнених музики, свободи, пацифізму і колоритних людей 1969 року закарбувалися в пам'яті німця на все життя. Принаймні, мета, з якою він полетів тоді до США, була досягнута: "Все, що я можу сказати, це те, що весь армійський дух з мене вивітрився».

Автор: Маттіас Майр/ Наталя Неділько

Редактор: Роман Гончаренко